Початок — це завжди найскладніше. Особливо, коли тобі треба познайомити світ із новим Джеймсом Бондом. Історія знає чимало прикладів, коли блискучі ігри спотикалися ще на млявого туторіалу, який відлякував гравців швидше, ніж ціни на бензин. І 007 First Light ледь не стала одним із таких випадків. 

Перші дві години гри я сидів із виразом обличчя людини, якій замість обіцяного “Астон Мартіна” підсунули квиток на приміську електричку. Але чим далі в ліс, тим більше затягували ці шпигунські хащі. І те, що гра змогла не просто реабілітуватися, а й змусити мене щиро захоплюватися собою — це вже перемога. Це не просто “ще одна гра по фільму”, це розкішний, місцями незграбний, але неймовірно стильний симулятор агента 00, який нарешті дає нам того самого Джеймса Бонда, а не агента 47 із волоссям і молоденьким личком.

Квантовий обман Її Величності

Сюжет тут максимально бондіанівський. Буквально все, за що ми любимо історії про найвідомішого шпигуна, на своєму місці. Лиходій неодмінно спіймає Бонда, посадить на якогось стільця і почне… ні, не бити мокрим канатом по голих дзеленчиках, довго та натхненно вивалювати свій лиховісний задум, розписуючи, як саме він збирається його вбити. Бонд, звісно, вигадає якийсь карколомний план. І погоня. Навіть не одна! Красиві жінки, елегантні костюми, хитровимахані ґаджети — це чиста бондіана, якою вона і має бути.

Та й сам наш Бонд — ще молодий, завзятий, тільки-но став повноцінним агентом 00. Він ще не харизматичний і стильний джентельмен, а сповнений енергії хлопець, який охоче віддає всього себе агенції МІ-6 у час її найбурхливішої роботи. А все тому, що секретна британська розвідка отримала надсучасний квантовий комп’ютер, що допомагає аналізувати операції, знаходити цілі, визначати загрози й постачати агентам свіжі розвіддані. Усі йому беззастережно довіряють, сліпо працюють за його наводками, ну і роботи агентам не бракує. Ефективність МІ-6 росте, генерали задоволені, зайвих питань ніхто не ставить.

Усе починає сипатися тоді, коли Джеймса відправляють на завдання знайти агента-відступника за номером 009. Нарешті МІ-6 отримує інформацію, що потрібний їм чоловік буде в одному з готелів, і Бонда відправляють туди. Але все йде шкереберть — будівлю підривають разом із кількома нашими колегами. Через це в нашого героя з’являється суто особиста мотивація: він переконаний, що саме 009 стоїть за всім цим брудом.

І тут є важливий нюанс. Саме перед впровадженням цього квантового комп’ютера програму «00» фактично згорнули. Тобто класичних шпигунів із ліцензією на вбивство більше не існує. Тож Джеймс Бонд, фактично вже останній у своєму роді, береться за власне розслідування й поринає в таку захопливу й карколомну феєрію шпигунських пригод, якої, зізнаюся, я від цієї гри не чекав.

Ліцензія на вбивство

Хоча в нас і є славнозвісна ліцензія, нам всіляко натякають, що влаштовувати вогнепальні танці — ідея паскудна. Гра взагалі не хоче, щоб ти стріляв першим. Вона часто навіть не дає можливості нормально відкрити вогонь до того моменту, поки хтось не почне стріляти по тобі. Тобто залетіти в кімнату й влаштувати типовий бездумний шутер не вийде. Зброї мало, набоїв кіт наплакав навіть на найлегшому рівні. Тебе буквально змушують діяти акуратно, не лишати трупів на кожному кроці й працювати як елітний шпигун, а не як термінатор. 

У мене з тихим проходженням ігрових рівнів завжди були проблеми. Деякі місії я таки долав як справжня тінь, але здебільшого нормально ховатися в мене не виходило. Тому майже кожна друга сутичка рано чи пізно перетворювалася на гучну перестрілку.

І отут гра починає нещадно душити. Ворогів багато, вони агресивні, а сама гра взагалі не пробачає кривих рук, нормально так караючи на стандартній складності. Тому будьте готові скрутити складність на мінімум і спокійно дивитися сюжет, якщо вам дорогі ваші меблі.

Самі ж вороги розбиті на цілу низку категорій. Є звичайні солдати, є любителі битися на кулаках, легкоброньовані бійці (яким уже треба цілити виключно в голову, бо їхній жилет ловить кулі, мов губка) і важкі бронелоби, де навіть влучний постріл у макітру не завжди рятує. Окремої уваги заслуговують зв’язківці — гра через спеціальні розумні лінзи підсвічує їх, щоб ти розумів: цих паскуд треба знімати першими. Бо якщо вони викличуть підкріплення, ситуація з поганої миттєво перетвориться на катастрофічну.

З вогнепальною зброєю теж накрутили цікавого. Є ефект уповільнення часу, а ще можна жбурляти розряджений ствол просто в писок ворогу — набої ж бо закінчуються постійно. Кидаєш пістолет у противника, той хапається за голову, ти підлітаєш, добиваєш його руками, підбираєш його автомат і продовжуєш. Працює вкрай динамічно. Плюс розробники прикрутили чесну реакцію на влучання: стріляєш по ногах — ворог падає, б’єш по руках — випускає зброю. І це не просто косметична забавка, а реально корисна річ у бою.

Щодо рукопашних сутичок, вони тут чудові. Поставлені видовищно, відчуваються важкими і цілком «кіношними». Щоправда, є один нюанс. Дуже часто битися доводиться в крихітних комірчинах, і через це модельки інколи починають застрягати в стінах чи столах. Ледь не кожен другий мій бій минав десь затиснутим у кутку. Але навіть попри це, рукопашка вийшла максимально інтерактивною. Якщо ти б’єшся біля якогось об’єкта, Бонд використовує оточення: хапає ворога, втискає у стіну, лупить об стіл, об чайник — об усе, що трапиться під руку. А добивання зі зламаними шиями та викрученими суглобами взагалі зроблені з особливим садистським шармом.

Смертоносна канцелярія та іграшки від К’ю

Шпигунські ґаджети — це взагалі пісня. З цим у грі повний порядок. У тебе є чотири слоти під спорядження, але один завжди намертво закріплений за фірмовим годинником Бонда. Це буквально твій мультитул: мінімапа, компас, злам електроніки — усе зав’язано на ньому. А далі починається магія.

Лазер у годиннику ріже замки, перегородки, а ще ним можна тимчасово сліпити охорону. Незамінна річ, коли треба кудись тихо прослизнути. Далі — телефон із дротиками. Мій абсолютний фаворит. Дротик тут не присипляє, а просто робить ворогу страшенно зле. Бідолаха починає кашляти, відходить подихати повітрям, а в тебе відкривається коридор. Заважає вартовий? Стріляєш — він іде «по справах», ти йдеш далі. Геніально у своїй простоті.

Є камера, яка стріляє потужним кінетичним імпульсом, буквально розкидаючи ворогів по кутках, як джедайський force push. Нею можна не тільки ламати ребра, а й виносити кволі двері та перегородки. Навушники працюють як світлошумова граната, а димові шашки розробники замаскували під запальничку. Правда, дим сильно привертає увагу решти охорони, тому я кидав їх украй рідко.

І на десерт — ручка-ракетниця. Моя повага тому, хто це придумав. Коли гра починає тебе відверто душити броньованими здоровилами, ця крихітка рятує життя. Сам факт, що твоя канцелярська ручка випльовує ракету — це настільки абсурдно й настільки в дусі Бонда, що викликає щиру дитячу радість.

Язик до Антарктиди доведе

Автори гри напхали сюди купу систем, які ідеально створюють атмосферу спецоперації. Наприклад, підслуховування. Робити це доводиться постійно, бо локації тут величезні, багаторівневі й заплутані. Ти гадки не маєш, що за рогом, доки не збереш крихти інформації. І найголовніше — місії можна проходити десятками різних шляхів. Ніхто не тягне тебе за руку. Хочеш — вивчай маршрути патрулів, шукай вентиляції, зламуй камери й вимикай сигналізації. А хочеш — вибивай двері з ноги. Останнє, звісно, закінчиться сльозами й кривавим виживанням, але вибір у тебе є. У цьому дуже сильно відчувається почерк авторів Hitman. Тільки тут усе значно динамічніше.

Тут можна чистити кишені неуважних ботів, якщо там лежить щось потрібне. Можна відволікати їх покинутим ноутбуком чи радіоприймачем. А ще є система перевдягання. Працює вона, щоправда, інколи до істерики смішно. На мавританській базі все моє маскування звелося до того, що Джеймс просто начепив місцеву кепку. Костюм той самий, фізіономія та ж — але кепка правильна, тому патрульні спокійно пропускали мене зі словами «свої». Виглядає, як цирк шапіто, але механічно гра це з’їдає.

Окремої згадки вартує механіка соціального блефу. Буває, випадково забредеш у закриту зону, а тебе вже зустрічає суворий охоронець. Отут Бонд може застосувати свою харизму й банально заговорити зуби. Кількість таких словесних трюків обмежена, але якщо ти красиво пройдеш наступний шматок рівня непоміченим, гра турботливо поверне тобі одну спробу. Це неймовірно міцно сплітає всі системи воєдино.

Звісно, не обійшлося без транспорту. І автівки тут працюють саме як частина великого шпигунського атракціону. Є сцени переслідування, є моменти, де відстрілюватися і тікати доводиться вже тобі. Гра повсякчас намагається зробити ці епізоди максимально видовищними.

На одному з островів є просто феєричний заїзд кар’єром. Ти залазиш у велетенський самоскид і починаєш трощити все на своєму шляху під шквал ворожого вогню. Воно масштабне, епічне й максимально голлівудське. І цей контраст — коли ще пів години тому ти боявся дихнути у вентиляції, а зараз чавиш джипи колесами розміром із будинок — чистий кайф.

Збовтати, але не змішувати

Підсумовуючи всю цю шпигунську вакханалію, можна впевнено сказати одне: IO Interactive змогли вдихнути в ігрову бондіану саме те життя, якого нам так бракувало купу років. Звісно, затягнутий пролог здатний віднадити найтерплячіших, стрільба місцями душить, а система маскування з чарівною кепкою-невидимкою викликає хіба що гомеричний регіт. Втім, щойно ви приймаєте правила цієї гри, 007 First Light розкривається на повну й дарує Пригоду з великої літери.

Тут є той самий фірмовий стиль, драйв, божевільні іграшки та блискуче зрежисовані сцени, які змушують відчути себе елітним агентом. Це не тир, а багатогранна, стильна і глибока пригода, де кожна локація — це ваша особиста пісочниця. Якщо ви готові пережити перші кволі години,  007 First Light щедро винагородить вас дозою чистого, еталонного екшену. І чим далі, тим міцніше вона буде тримати вас за шкірку, поки не підуть фінальні титри під ту саму, знайому кожному до болю мелодію.